8 березня. День, що символізує свободу, день, що мотивує боротися, день, коли голоси феміністок можуть бути почуті мільйонами посестер, що крокують спільним шляхом здобуття рівності.

Але шлях українських жінок кардинально змінився 24 лютого 2022 року.
Початок війни в Україні став екзистенційним переломом у життях мільйонів людей, мирна безпечна реальність згоріла у полум’ї російських рокет, була розчавлена танками з позначкою «Z», розстріляна з мирними жителями Бучі…

Тисячі жінок вирішили чинити спротив агресорам зі Сходу. Пішли у лавах Збройних сил України захищати свої домівки, родини, друзів, тих, кого люблять, свободу і незалежність народу.

Наша ініціатива підтримує вісьмох бійчинь, які ще два роки тому крокували маршами рівності в Україні та світі, а сьогодні ціною неймовірних зусиль боронять Україну. Кожна з них — героїня, кожна має неймовірну історію, кожна з них чимось пожертвувала, кожна з них когось втратила. Іноді дивуєшься, скільки хоробрості, сили, наснаги є в одній людині.

Ми б хотіли, щоб сьогодні ви почули голоси феміністок з українського спротиву.

Ластівка

День боротьби… Вже більше року в Україні кожен день — це день боротьби. День боротьби з ворогом та окупантом, зі страхом та з почуттям відчаю, день боротьби за надію.

Для мене 8 березня трохи втратило те значення, яке було раніше… Будь-яка боротьба — це передусім люди. Я пишу цей текст і уявляю, якби 8 березня було організоване зараз… ким? Порожня вулиця, розбиті будинки, гуляє вітер, звук сирен, ракети летять…

24 лютого 2022 року. Більшість поїхали, менша частина воює чи волонтерить… І при цьому кожен і кожна зі своєю травматичною історією.

Війна — це страшно. Війна — це нічорта не романтично, це смерть, це зруйновані долі мільйонів людей, війна — це ПТСР, це те, що залишить відбиток на все життя, а багато хто її так і не переживе.

Тут прошу про хвилину мовчання на згадку про загиблих товаришок.

Ті, хто на війні зараз, потребують підтримки набагато сильніше, ніж кажуть. Ще сильніше, ніж говорять у ЗМІ чи деінде.

Потрібна зброя, потрібне спорядження, дрони, крила, тепловізори, медицина та багато іншого.

Я закликаю чесно і тверезо оцінювати реальність: ми не пройшли ще весь шлях, він здається довгим і страшенно тернистим.

Я закликаю підтримувати жінок, які воюють в Україні (звісно ж, не лише жінок, але зараз ми говоримо про 8 березня), які взяли до рук зброю і борються із загарбниками, підтримувати настільки, наскільки це можливо. Тому що це шалено страшно і складно, і все подолати можна лише обʼєднуючи зусилля, разом і не падаючи духом.

А свята повернуться після перемоги. Обов’язково! Я обіцяю.

З любов’ю та солідарністю,
Ластівка

Кажан

Рік повномасштабної війни.

Хоча — 9 років відтоді, коли це все почалося масовим убивством на Майдані та втечею нашого колишнього президента Януковича, фаната росії.

Звісно, я відчула зростання тривоги в собі і в нашому суспільстві у ці дні (і вона нікуди не ділася). Відомо, що росіяни зациклені на цифрах, тому ми очікували ескалації терору рівно через рік після повномасштабного вторгнення.

Крім того, наш розум і тіла переживають стрес через ретравматизацію.

Щоб врятувати свій здоровий глузд у ці складні часи, особисто я намагалася зосередитися на тому, що більшість із моїх близьких ПЕРЕЖИЛИ цей рік.

Крім того, зараз я почуваюся значно сильнішою, ніж у 2022 році, бо я — частина організованого та забезпеченого опору Збройних сил України.

Тож… Я знаю, що ще не кінець, навіть не близько до нього, і це, звісно, засмучує, бо я сподівалася, що все це лайно залишиться в підручниках з історії і ніколи більше не вилізе. А якщо це станеться, то його негайно зупинять.

Але геополітика так не працює.

Тому я просто мушу продовжувати опір і намагатися бути не твердою й сильною, а витривалою.

На щастя, як правозахисниця, я дещо-таки про це знаю.

Більше того, завдяки особистому досвіду і підтримці моїх сестер* і братів* феміністок та ЛГБТК+, я ніколи не почуваюся самотньою й отримую найкраще військове спорядження та невеличкі сувеніри, що зігрівають серце.

Крім того, мені приємно, що український опір терористичній «Російській державі» досі отримує багато уваги у світі, а про наших біженок і біженців добре піклуються. Дякую за те, що підтримуєте Україну в нашій антиімперіалістичній битві!

Лев

Цього дня жінки повинні вірити всім серцем, що ми йдемо вперед не як окремі особи, а як одне ціле в боротьбі, яку ведуть жінки та ЛГБТК+ люди по всьому світу, в кожній країні, в кожному домі, на кожній вулиці і в кожному окопі. Те саме пригноблення може набувати найрізноманітніших форм і розмірів. Починаючи від насильства голосом чи діями, які намагаються відібрати у нас гідність або применшити нас. Але ми не малі! Ми сильні! Протягом усієї історії жінки доводили й доводять ціною власних життів, що ми не будемо забуті й наші життя не будуть замовчані чи проігноровані.

Тож цього дня ми згадуємо тих багатьох, які були до нас, які боролися й помирали, щоб кожну з нас було почуто. І тих, які далі борються у битвах посеред заморожених соняшникових полів України чи поміж пекучого сонця та твердого каміння Курдистану.

Памʼять про кожну з них і багатьох інших є прикладом для всіх нас! Відважні загиблі! Їхні життя завжди матимуть сенс, бо ми, живі, відмовляємося їх забувати!

Бо жінки не поступаються і не здаються, коли стикаються з жорстокістю цього світу! Ми проштовхуємося вперед разом! Ми кричимо разом! Ми ЛЮБИМО і ЛЮТУЄМО РАЗОМ!

Тож цього дня давайте йти РАЗОМ на марші.♡

– З любовʼю та люттю від бойової медикині в Україні.

Тінь

Цей день набув нового значення для мене торік. Так сталося, що я випадково приїхала в Україну воювати 8 березня. Це було незаплановано. Відбувалося забагато всього, був хаос, усе було надто непевно, і світ, здавалося, божеволів — було не до того, щоб надавати будь-якого особливого значення якомусь дню. Але мені подобається символізм цього. І так легко рахувати дні, які я вже тут провела. Війна — дуже дивна річ. Тут стається найгірше — і тут стається найкраще. Чи, може, слід сказати, що тут є найкращі люди і найгірші люди. 

Багато з найкращих людей тут — це жінки. Сильні жінки, які заслуговують на найвищу повагу й захоплення, але зазвичай вони дуже скромні та прості. Дуже часто вони значно сміливіші за середнього чоловіка. Можливо, це тому, що зазвичай жінки не приходять сюди вбивати, вони приходять боротися за життя. Це головна причина, чому так багато жінок-медикинь. І я така сама. Це не означає, що вони ховаються і не йдуть на ризики. Медикині йдуть туди, де когось уже поранили чи вбили — вони приходять за іншими, забуваючи про себе. Я працювала з багатьма медикинями. Вони не бояться, що їх убʼють. Вони бояться лише зробити помилку й виявитися недостатньо професійними, щоб врятувати інших. Вони бояться, що прийдуть запізно.

Нас часто атакують. Нас часто вбивають. Якраз вчора я втратила ще одну подругу та товаришку. Вона була просто молодою дівчиною, багато сміялася, любила життя, вона була прекрасною, розумною і яскравою в усіх сенсах. І її вбили під час спроби евакуації поранених.

Ми втратили багатьох людей на цьому шляху. Сподіваюся, що коли ми всі повернемося додому, коли війна закінчиться, історія не перетвориться на прославляння вбивць. Сподіваюся, ми памʼятатимемо всіз прекрасних рятівниць. Сподіваюся, що люди памʼятатимуть усіх жінок, які так багато чим пожертвували, щоб закінчити цю війну. Волонтерок, медикинь, воїнок… І сьогодні, 8 березня, я сподіваюся, що ви памʼятатимете про найсильніших жінок, які борються тут разом зі мною саме в цю мить.

Химера

Пам’ятаю, як в другому класі клеїла листівку для мами до 8 березня. Цифру 8 утворювала сушена квасоля, приклеєна клеєм до картону… Годі вигадати щось більш кітчеве, щось таке, що знецінює і спотворює цей день більше, ніж вкладання в нього сенсу «дня весни і краси» й оці всі безкінечні недолугі листівочки, тюльпанчики, набори шампунів і п’янки для вшанування раз на рік «окрас колективу».

Тому можна зрозуміти ту частину нашого суспільства, яка виступає за скасування цього свята як однієї з останніх відрижок совка. І, в принципі, було би логічно вслід за «днем хлопчиків» 23 лютого відправити і «день дівчаток» 8 березня курсом рускава ваєннава карабля. Але є «але» — і не одне. 8 березня у світі — це не день весни і краси, а день боротьби за жіночі права. А це й досі актуально, зважаючи на ті проблеми, з якими стикаються безліч жінок у світі і в Україні зокрема. Особливо це актуально під час війни, бо зараз рівень бідності, безробіття, насильства і дискримінації зашкалюють, і передусім від них страждають жінки. 

Тому поки актуальні проблеми боротьби за права жінок, залишається актуальним і цей день.

Зараз я на війні. Як і понад 5 тисяч інших жінок, які воюють, і 60 тисяч, які служать, я теж борюся з російським агресором.

Хочеться, щоб ми швидше перемогли цю імперію зла, і після перемоги єдиним нашим ворогом залишився патріархат. Але і його буде подолано.

Смерть імперії! Смерть патріархату!
Химера

Хобот

Я жила в Німеччині більше п’яти років. Останні роки там я багато дізналася про погляди німецького суспільства на історію Східної Європи. І те, що я дізналася, мені не сподобалося. Сподобалося те, що люди східноєвропейського походження борються за те, щоб ці погляди змінилися. Пишаюся вами.

Мої близькі німецькі подруги/друзі дуже переживали за моє життя, коли дізналися, що я збираюся служити українському народові, і чомусь не згадували гасла про боротьбу і свободу, які ми разом кричали на різноманітних протестах. Вони старалися переконати, що моє рішення неправильне і залишитися живою важливіше. Мені ж хотілося, щоб вони почали донатити на збори для українських військових, це б означало солідарність — слово, яке так люблять використовувати в Західній Європі. В Німеччині ще досі відбуваються маштабні протести, на яких закликають не давати Україні зброю, а сісти з росією за стіл переговорів. А ви б сіли за стіл переговорів з гвалтівником, який не визнає своєї провини? Могли б подивитися в очі згвалтованим жінкам, дівчатам, дітям України і сказати, щоб вони сіли за стіл переговорів і що їм та їхнім сестрам не потрібна зброя, щоб обороняти себе і тих, хто поряд? Україна — жертва, яка fights back. Допомагайте їй так, як вона просить. Озброюйте Україну й озброюйте українських жінок, український народ.

ARM UKRAINE NOW