Хочемо розповісти про нашого товариша Марсі, який загинув 11 листопада у бою під Авдіївкою. (Родина попросила не розголошувати інформацію в ЗМІ, тому ми не будемо називати його справжнє ім’я.)

Марсі приїхав в Україну в березні 2022 року, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення, і приєднався до антиавторитарного взводу на Київщині. Влітку 2022 року він разом з іншими товаришами продовжував допомагати як волонтер під Харковом, минулої зими та навесні – під Бахмутом, підтримуючи різні підрозділи, щоб закрити нестачу медичного та евакуаційного персоналу. Він тренувався, дбав про свою фізичну форму. Він хотів стати кращим у тому, що робив. Він розумів, що його життя та життя інших залежить від хорошої підготовки. Навіть коли він став піхотинцем, намагався дбати про медичну підготовку – свою та товаришів по службі. В останнє відрядження пішов добровільно.

Ми дізналися, що до приїзду в Україну він закінчив Оксфорд за спеціальністю «Історія», допомагав у боротьбі біженців у Кале, брав участь у сквоттерстві, у боротьбі курдського визвольного руху в Рожаві у складі сил SDF.  Де б він не був, він намагався практикувати взаємодопомогу й завжди ставив під сумнів ієрархії. Його знали під багатьма іншими іменами, його любила величезна кількість людей з багатьох країн. На цьому сайті ви можете більше дізнатися про Марсі або поділитися спогадом про нього.

Він був бійцем-інтернаціоналістом, виявляв солідарність з людьми в усьому світі, які, як він вважав, потребували його допомоги, завжди зберігав свій гумор і талант, піклуючись про інших, самовіддано захищаючи людей, з якими зустрічався, і намагався критично і з розумінням розглядати будь-які контексти.

Марсі був тихим і скромним, він завжди намагався вислухати й зрозуміти своє оточення. Багато хто любив його, і всі поважали його за чітке розуміння, що він хоче й може зробити, навіть у найтрагічніших і найнебезпечніших ситуаціях.

Він умів робити важкі вибори й жартував про ризики для себе. Ви можете переконатися в цьому з його власних слів в інтерв’ю, яке він дав нам тут.

Спогади товаришів

Лесік

Це був один з моментів, коли західні товариші прислали нам (антиавторитарному загону) машину, а в ній приїхав новий боєць. Високий, стрункий, схожий на студента університету, з мʼякими й лагідними рухами і таким само виразом обличчя – він зовсім не був схожим на солдата.

Марсі мав веселу й незлобливу вдачу, але виявився справжнім бійцем. Виявилося, що він – борець за свободу, проти фашизму, і вже воював у Курдистані проти ІДІЛ. Тепер він знову вирушив у похід проти фашизму російського. Марсі був переконаним анархістом і лібертарним лівим.

Він намагався вивчити українську, а я говорю англійською, це звело нас. І відкрило мені глибину його особистості й інтелектуальну силу. Марсі штудіював книжки з антропології й розповідав (завжди іронічно) про свої пригоди в Курдистані. Я ж показав йому вірш Василя Симоненка «Курдському братові» й розказав про контекст.

Чи то від природи, чи то від курдських сестер і братів він мав таку приязнь і ненавʼязливу ніжність – східну рису, яку не часто зустрінеш тут. Розуміючи це, він напівжартома навчив нас шанобливому курдському звертанню, що українською звучало як «солодкий пан».

Марсі підтримував мене в моменти хандри та відчаю, казав замість думскролінгу читати книжки. На жаль, армійська бюрократична машина розвела нас. Він довгий час воював без жодних документів, гарантій і виплат, але вважав цю війну справедливою й не хотів відступати. Мені пощастило зустрітися з ним у тиловому місті Донеччини.

За кілька тижнів до загибелі Марсі знову виявив інтерес до української поезії. Я подарував йому книжку, яку він навряд встиг дочитати – «Антологію української поезії ХХ ст.». Мабуть, його останні спокійні дні перед роковим боєм пройшли в читанні й перекладанні.

Прощавай, любий Марсі, зустрінемось у вічності.

ДК:

Волів би ніколи не писати некрологи друзям та їхні імена на мінах.

Я думаю, щось подібне відчувають старі люди, проводжаючи близьких, друзів та просто знайомих. Коли світ перетворюється на пустелю не тільки через експансивне господарювання людини та винищення екології, але й на такому персональному рівні. Близькі гинуть на війні, лишаючи по собі порожнечі, які не можна заповнити нічим.

Один із найкращих людей, кого я знав. Надзвичайно добрий, чуйний та сміливий, готовий прийти на допомогу. Лише в одному випадку він змушував мене почуватися ніяково: коли на тренуванні під час бігу я майже вмирав, він бадьоро пробігав зайве коло, чим дуже дратував.

Коли він розповідав чергову з багатьох історій про те, як хтось поряд постраждав або загинув через нехтування заходами безпеки, ми жартували, що не розуміємо, як він досі живий. Захисний механізм, який прикриває дуже сильне бажання, щоб хтось близький ніколи не став героєм подібної історії.

Прокляті роки забирають у нас найкращих, тих, кого кличе глибока любов до життя, заради якої, зрештою, вони їдуть з інших країн, нехтуючи своїм відносно привілейованим статусом, на самий край, щоб утримати фронтир між двома світами: світом вічної смерті мрій фашистів та тим, де утопія ще можлива.

Спи спокійно, добрий друже. Ми пам’ятатимемо тебе та будемо мститися, допоки дихаємо.

Ксенія, Колективи Солідарності

Я пам’ятаю нашу першу зустріч із Марсі. 

Тоді наша організація передавала кардіомонітор для “піратської команди”, де працював Марсі. Так ми називаємо волонтерів-медиків, які проводять медевакуації з гарячих точок, але при цьому не входять до військових підрозділів. Досить типове явище для України.

Я пам’ятаю своє перше враження: усмішки на веселих, життєрадісних, трохи втомлених обличчях, багато сміху й жартів про “армійщину”, про медицину, про український менталітет за теплим літнім столом із полуничним пирогом і квасом.

Марсі поводився досить тихо й скромно, він завжди старався почути й зрозуміти своє оточення, піклувався про побратимів і посестер.

Після того серпня ми ще кілька разів зустрічалися у просторі цієї війни. Одного разу на околицях на той момент ще підконтрольного українцям Бахмуту, потім у Києві, на поминках загиблих товаришів. 

Марсі, як і всі солдати, які перебувають в Україні від початку повномасштабного вторгнення, був дуже виснаженим. Він пройшов через безліч смертей товаришів і він же врятував життя сотень солдатів. Не дивлячись на нескінченну важку роботу, він знаходив час писати раз на кілька місяців і питати, чи досить я відпочиваю, просив не забувати про власне здоров’я й нагадував про необхідність переводити подих. Ох, Марсі-Марсі, він був дуже добрим і світлим хлопцем, важко повірити, що ця кривава війна забрала таку добру й світлу особистість, яка мала право прожити своє дивовижне життя.

Товариш

Як бойовий медик Марсі допоміг врятувати життя сотням поранених солдатів. Часом витягуючи їх зі справжнього пекла. З таких місць, куди майже ніхто не пішов би добровільно. Він не переймався комфортом і міг витримати багато всього. Однак він платив за це високу ціну. Особливо, коли гинули друзі. Іноді йому були потрібні декілька днів, щоб прийти до тями. Потім він підводився й продовжував іти… по інших. Крім того він турбувався й власним тренуванням та фізичною формою. Хотів краще робити свою справу. Він розумів, що життя його й інших залежать від гарної підготовки. Як би не здавалося, таке ставлення не є розповсюдженим на фронті.

Він брав участь у спортивні іграх й постійно слухав музику. Навушники були його невідʼємним атрибутом. Він мав душу митця. Носив свою військову форму з барвистим светром і кумедним намистом. Вивчав українську мову. Для цього записував у свій нотатник нові слова. Також він пробував дещо писати: короткі твори, думки. Трохи малював і любив поезію. Нам подобався чорний гумор. Мабуть, це допомагало вижити. Навіть ставши штурмовиком, він намагався дбати про свою й своїх колег медичну підготовку. Він був хоробрим і гідним солдатом. На своє останнє завдання він пішов добровільно. Це була робота для добровольців. Побачимося, мій друже. 

А. з АЧХ-Дрезден

Щоразу, коли сьогодні в Україні гине борець за свободу, його життя намагаються присвоїти різні політичні сили, від правих до держави. За деякими версіями анархісти й антиавторитарії раптом боряться за українську державу або Зеленського. Та нехай як голосно кричать ці голоси в день смерті нашого товариша, ми не дозволимо “забрати” його в нас. 

Вчинки Марсі в останні роки показали важливість солідарності у боротьбі з насильством російської держави. Товариш, який за час своєї роботи в країні врятував сотні життів і віддав своє за свободу народів України, на ділі, а не словами показав десяткам тисяч людей у всьому світі приклад того, як можна й треба жити. 

Марсі не був ковбоєм із Заходу, який приїхав на цю страшну війну по адреналін. Натомість він упродовж багатьох місяців спокійно й скромно евакуював поранених із різних воєнних зон, працюючи в найгарячіших точках фронту. І хоч тут і зараз може здаватися, що його більше немає, Марсі продовжує жити в усіх тих, кого врятував і кому довелося його знати. 

Ті, хто гинуть у боротьбі, не будуть забуті!

Салам (білоруська)

Я ўжо стаміўся пісаць пра загінулых таварышаў, мусіць больш чым еўрапейскія левакі стаміліся ад гэтай вайны. Але не напісаць не магу.

Марсі быў выдатны. Я не магу нічога негатыўнага пра яго ўзгадаць. Толькі добрае.

Спачатку ён здаваўся мне нейкім дзівосным і крыху адхіленым хлопцам. Я яшчэ думаў тады, што гэта ў яго пасля вайны ў Курдыстане такія прыколы. Але крыху пазней Марсі раскрыўся як максімальна добры, пазітыўны і энергічны персанаж. Пры гэтым цалкам адмарожаны ў пазітыўным сэнсе.

Апошнія некалькі месяцаў мы жылі ў адным прыфрантавым горадзе і мы бачыліся дастаткова часта. Дзякуючы яму я палепшыў сваю ангельскую, а ён спрабаваў размаўляць з намі па ўкраінску. Атрымлівалася ў яго вельмі смешна, але пры гэтым я яго разумеў.

Калі яго праца як парамедыка скончылася і ён пачаў шукаць куды ж пайсці далей. Я прапанаваў яму варыянты ў БПЛА і мінамётцы. На гэта Марсі адказаў, што там яму будзе сумна. Таму ён і пайшоў у штурмавое падраздзяленне.

І вось тут адмарожанасць згуляла з ім злы жарт. І сёння яго няма з намі.

Я не ведаю што яшчэ напісаць акрамя банальнага: “спі спакойна брат”. Я цябе не забуду і некалькі нашых сумесных фота заўсёды будуць нагадваць пра цябе.

Gnip

Війна забирає найкращих. Одним із таких людей, без перебільшення, став наш друг, британський анархіст Марсі.

Марсі приїхав в Україну ще навесні 2022 року і одразу рвався в бій. Свій бойовий шлях він почав як парамедик, рятуючи життя українських солдатів. Він був високо мотивованим бійцем, і не отримував за це жодної зарплатні.

У середині 2023 року Марсі став бойовим медиком у піхотній штурмовій групі. Загинув у боях під Авдіївкою.

Марсі відмінно розбирався у філософії, історії, мистецтві, і особливо захоплювався поезією, був прекрасним другом і співрозмовником, людиною, на яку завжди можна покластися.