Привіт, я Гайка. Я ніколи не була дотична до армії, ніколи не думала, що воюватиму! Тим більше в Україні, тим більше на Херсонщині, але життя зробило такий пірует, що в моїх руках АКСУ, а в історії браузера запити про засоби подолання ПТСР.

Чому я пішла у військо? Після 22-го я втратила дім, росіяни повністю окупували Луганщину, я евакуювалась на Західну Україну. Спроба долучитись до Збройних сил була здійснена в перший місяць вторгнення, але у Львівському ТЦК мене розвернули за плечі й випхали за двері. Не дивлячись на відмову, бажання воювати нікуди не ділось. Я виношувала його в собі щодня і в якийсь момент це бажання стало як перестиглий гранат, який лопнув на сонці й з нього полетіло насіння. Поступово я пішла з усіх цивільних проєктів та почала цілеспрямовано шукати можливість доєднатись до армії і, долаючи безліч перешкод, знайшла свою поличку в силах оборони.

Мій майбутній профіль — медицина. Мені подобається покращувати стан здоров’я людей, лікувати, займатися медичними навчаннями, підмічати свій прогрес та витрачати на це свою молодість. Мені подобається обраний шлях, робити справу для себе, для людей і для країни. Мене не лякають кров та голки, а життєві  складнощі й виклики змушують рухатися.

А ще я не бачу армію як «м’ясорубку». Це по-своєму унікальна структура, яку хочеться покращувати та доводити до досконалості. Не дивлячись на складнощі й жахливі реалії! Моє життя в армії яскраве, насичене й активне — я люблю таке! А навантажень в міру. Я вірю у світле майбутнє, маю мрії та ліричні надії, що після закінчення війни  будуть зроблені висновки про роль жінок на війні. З’являться жіночі бригади, жінкам в ТЦК пропонуватимуть всі посади, а не тільки діловодство, бухгалтерство і кухарство (ці посади також важливі). Не буде домагань та сексизму. Жінки зможуть пройти класні профільні навчання й тренування, а не тільки базову військову підготовку. Хочеться стабільності та спокою. Але щоб цього досягти, потрібен великий проміжок часу з правом на помилки й можливістю щось виправляти, доробляти та підлаштовувати. Залишається вірити, що вдасться пережити історичні часи.